Мар’яна Савка (Львів)
* * *
плоди і квіти. вірші і вино.
усе забуто. все не є виною.
і двоє не поділено надвоє,
то просто тінь розгорнутим сувоєм
почерез сад лягла, як полотно.
* * *
Там, де живуть невтолені слова,
невимовлені пошепки молитви —
найкращих віршів гомінка трава
тривожно колихається на вітрі.
І ті, ще нам не знані, читачі,
яким невтямки, звідки це взялося,
слова й рядки розтягнуть на ключі
до власних брам, куди би їм не йшлося.
Слова-ключі їм відкривають сни,
В яких вони як діти — без вини.
Джазова колискова
Спи, мій коханий
місто забуло про нас
все вимикаю
слухаю радіо-джаз
галас заюрмлених вулиць
і гуркіт метро
дивних людей вимикаю
з розмовами про
те що чомусь загубилось
у плетиві фраз
спи мій коханий
слухаю радіо-джаз
ти засинаєш
на пограниччі світів
хай тобі сниться
те чого спрагло хотів
хочеш мене уві сні?
то наснюсь тобі я
ніжна мелодія квітка
стрімка течія
і не пущу в твої сни
ні журби ні образ
світ вимикаю
слухаю радіо-джаз
* * *
Жінка, котру пробудили над ранок, прочинена брама,
Першому світлу з-за обрію ледь відкрита.
Тіло її ще занурене в ніч. Як у купіль.
Долоні дитинно безвольні.
Сон стікає по шкірі її як грудне молоко.
Пригубити б його.
Приголубити.
Пити.
Пити блакитну розніженість,
Що струмує у жилках занадто тонких зап’ястків.
Розгортати її тонкоткані сувої,
Шукаючи входу без жодного виходу.
Жінку відкривати над ранок,
Ніби вводити в храм.
І, спливаючи ніжністю,
Бути її підніжжям.
* * *
чорнявий ангеле
тужиш як лечу понад містом
тягнешся по цигарки — а вони відсиріли
і кишеня над серцем порожня
малюєш лінії наших маршрутів
вгору-вниз
десь зустрінемось
може. пошепки. німо. небом в очах.
а крила в таких мозолях
* * *
її не любити не можна. але ж
як її мати ось тут при собі? вона ж прозріння.
сидітиме на підвіконні. у своїх шкіряних сандаликах.
тонка. непричетна. уроча.
з порізами на серці. з прорізами на спині.
там мали бути крила. але ж ніхто б не повірив.
як їй зробити краще?
відпустити на волю? лишити?
нагріти молока? накрапати рому?
ким мені бути при ній?
слугою чи паном.
чи флейтою.
чи розквітлим тюльпаном.
диво моє.
надвечірнє.
дихаю нею.
* * *
і коли я ходила пошепки
ти плакав
а коли шовком стелила сліди
заціловував
і тумани лягали на груди.
осінь надсилала листівки
з різних віддалених міст
а в мене була тільки платівка з шумом дощу
кружляла
кружляла босоніж
* * *
ким би я стала,
якби не айстра
із твого саду
пелюстям до уст
себе повертаю
айстра мого пришестя
айстра-танґеро
падають зорі
мені на зап’ястя
обпікаючи шкіру
я тебе загадала
повернися до мене
хоч болем
хоч криком
хоч втомою
білою айстрою у саду надвечір’я
* * *
Мій ніжний вовче, зранений, а ніжний,
на вуса осінь намотає дим.
Ти зранив лапи каменем наріжним,
на розі світу відшукавши дім.
На розі світу, де вітри і птиці,
доземне небо майже неземне.
Там запах ще незнаної вовчиці
тебе на вічний поклик озирне.
І ти з хребта прорвешся чорним риком,
світанок розпоровши до нутра…
Мій ніжний вовче, залишайся диким.
А зараз йди… тобі пора… пора…
* * *
цієї осені така любов надсадна
така терпка як присмак ялівцю
над лагідно призолотілим садом
із неба — по найтоншім промінцю
і все тобі під вії
трохи світла
хоча воно осіннє і скупе
а завтра збори
сутінь переквітла
немита шиба теплого купе
на столику дві перестиглі дині
гарячий чай зіжмакані квитки
…люблю тебе
ці дні дитинні дивні
то тихі то нестямно навпаки
і все летить за вікнами надвечір
птахи і сосни, люди і церкви
лишаються найважливіші речі
твоя рука твій нахил голови
осіннє світло
і тепло у тілі
коли мене торкаєшся плечем
…собі візьмемо хризантеми білі
а від усього решти — утечем
Про автора:
Мар’яна Савка — поетка і видавець, авторка семи книг поезії, трьох книг віршів для дітей, двох книг перекладів дитячої поезії А. Мілна, упорядник кількох поетичних антологій. Очолює найкреативніше в Україні дитяче видавництво — «Видавництво Старого Лева».