Дмитро Лазуткiн (Київ)
Польова кухня
* * *
пробито легені цього дня
і сонце котиться згори — вниз
тонуть квартали в холодних вогнях
кидайте хмиз кидайте хмиз
ми проміняли простір на час
і буру породу — ділили на всіх…
східна природа у наших причасть —
ллється у спирт березовий сік
і пальці губляться посеред струн
і пісня тримається на голосних
це вдалий час щоб очолити бунт
палити мости і вмирати за них
так і чекаєш що саме в цю мить
хтось має сказати про головне
що все заспокоїться переболить
але нікого не омине
* * *
Історія помсти — це теплі родинні сосунки,
де варто позбутись дружини, щоб звабити тещу.
Спочатку невинні зв’язки, нетривкі поцілунки,
а потім — на площу, у пащу, бризкати кетчуп.
Усі застороги, звичайно ж, лунатимуть всує,
бо робляться тими, хто так і не вийшов з підвалів.
І день помічає — як ніч, поза ним, — коронує
рудих мушкетерів і сірих своїх кардиналів.
Та десь понад річкою — рветься дощу пуповина.
Допоки вітри ще розносять дитячі малюнки,
ти можеш зазначити: всюди моя Батьківщина…
Сльоза Богородиці, стерті у порох коліна,
а далі як завжди — історія помсти, родинні стосунки…
* * *
конає ніч жертовним янголям
стікає з вуст плеяда однодумців
моя земля — колиска білих плям
колекція альбомних репродукцій
і ти мов гість заходиш в цей вертеп
і мов актор стаєш його частиною
і повив з моря і жагучий степ
нарешті відчуваєш батьківщиною
тому — ходи по небо по любов
ісламським дивом християнським видивом
поміж будівель кинутих ребром
на цю поверхню вдихом або видихом —
бо так чи ні — однак — бо ні чи так
тобі розкажуть потім — всі обізнані —
зірки-пророки люди-телевізори...
ти сам собі — і вітер і вітряк...
2012
ПОЛЬОВА КУХНЯ
пора тривка мов імена загиблих
і вздовж кордону — тягнеться трава…
я вигадав тебе на перший видих
на другий — я відчув твої слова
ніхто не знав — де згуба а де зрада
прицілом поєднавшись мов хрестом
листок здригався
зависав
і падав
бездомний пес крутив своїм хвостом
і ця країна що м’яка як глина
і зорі що у темряву течуть...
на пагорбі примарилась дитина
вона прозора і її не вб’ють
все знаючи — розділиш дні і ночі
навпомацки ітимеш — крок у крок…
ти обіцяв я вірив
Авва Отче
лови мене на зламаний гачок
я — твоя риба
я — за течією
в осінньому тумані край доріг
вимолююся правдою твоєю
і витікаю цівкою з-під ніг
але такі липкі тепер світанки
така непевна між краплин хода
що ранами вимірюються ранки
що кров’ю напивається вода
і щось таке беззахисне між нами
звивається в осінню каламуть
і тіні сновигають блокпостами
закурюють і мовчки далі йдуть
* * *
Імператор нагадує сонце,
Його тінь — велику свиню.
Крізь будівлі, пропалені вітром, проростає тонюсінький кріп.
Засинає кохана в підвалі, батальйони просять вогню,
І занедбаний всесвіт — мов спалений сніп.
Це моє і твоє, попри стишені лоскоти трав,
Хоч до рани то все прикладай — але скільки тих ран?
Я кохав тебе, жив у тобі, я торкався заграв…
Я вважав що і я океан,
І що ти — океан.
Так між смертю і смертю — гойдають останні човни.
І оглухлі собаки чекають — коли все мине.
І стоїш собі глупо — й не знаєш — де ми, де вони…
І волаєш тупою коровою — вбийте мене!
КОРАБЛИК
відлига осіння м’які біоритми
виходиш з кімнати і тягне курити
світити вогні крізь туман
не квапся кораблику краще причалюй
ніщо не розвіє твоєї печалі
сліпий океан
якщо твої вени відкриті мов шлюзи
якщо твої спогади мертві медузи
або якщо навіть живі
тримай свої крапки скидай свої коми
і май собі у арсеналі прийоми
як доля твоя — больові —
з прихватом за руку з прицілом на серце
та втрати не варті — розбитого скельця
і всіх недопитих пляшок —
у наших під’їздах у скверах і парках
в юнацьких чернетках в ошатних фільварках
у мріях загорнутих в шовк
і те де я схибив і те у що вірив
не важить сльози у годину приливів
кохана ти знаєш про це
я буду стрибати хиткими вітрами
я гратиму гами твоїми ногами
бо музика понад усe
* * *
Мій присмак в твоєму роті
Твій слід на моїх раменах
В солодкій оцій дрімоті
Ніхто не бере полонених
Я знаю ти хижа дуже
Ти знаєш я п’яний чесно
І як же нам очі мружить —
Ця ніжності кара небесна
Що стелиться між листками
Що ластиться і тріпоче
Торкайся мене руками
Торкайся мене як хочеш
У дикій оцій країні
У сонячній цій системі
Ми так бездоганно винні —
І це нам стискає легені
Але попри знаки і мітки
Але попри ритми і рими
Дерева нічні мов свідки
Ростуть назавжди німими
Щоб тихе твоє зітхання
Будило зі сну коріння
Бо що їм усі заклинання
Бо що їм усі ворожіння
Якщо лише тиша навпроти
Якщо все залежить від мене —
Твій присмак в моєму роті
Мій слід на твоїх раменах
* * *
У цієї війни є корінь — «вій»,
у цієї країни є Бог — він наш...
Тож давай — згортай свіжі сни в сувій,
цей непевний крам, цей сумний вантаж.
Де спадають солоні зорі з рамен,
ніби краплі — підступні та больові…
У цієї печалі є безліч імен
і вони відлунюють мов живі.
Бог один на всіх і один за всіх,
командир комусь, а комусь медбрат.
Він учора тихо на землю ліг,
а сьогодні тінню пройшов крізь сад.
Підійміть мені віки — занадто печуть,
адже попіл спадає на стиглі слова,
і дощі прямовисні — неначе ртуть,
і неначе докір — руда трава.
У живій воді і у мертвій воді
почувається добре сліпий пацюк…
Ми мечем повінчані в цій ході,
ми очами виїли землю цю.
Тож давай згортай свіжі сни в сувій
і зникай у сутіні сніговій...
Моє серце — мовчи,
моя жінко — вий...
у цієї країни є Бог — він свій.
* * *
дівчинка вимазалася саджаючи шпалери на клей
але продовжує говорити не приховуючи захвату щирого
напевно з такими ж інтонаціями акторка саша грей
могла б читати вголос уривки з «п’ятдесяти відтінків сірого»
але реальне життя і література розходяться долею як
підводний човен з — наприклад — катером для прогулянок
і побачень
і врешті-решт не кожна красуня дозволить щоб її якийсь дивак
жорстоко використовував не за прямим призначенням
хоча у весни невблаганної є свій метафізичний сенс
і у праці завзятої — елемент насильства за обопільною згодою…
та й де ти знайдеш такого мільярдера який думає тільки про секс?
з нашою екологією і з цією дурною роботою…
та гібридні пастки — ніби розплавлені сонцем сніговики
більшою мірою — фантомні болі ніж якась зафіксована матриця
тож нехай собі далі напружено тверднуть бруньки
шпалери клеються добре…
і любов несподівано трапиться