Артем Полежака (Київ)
* * *
Садок вишневий коло хати,
Раби сапають буряки,
Танцюють фрейлехс парубки,
Висить дитинка розіп’ята —
Над тільцем пурхають круки.
Зігують мати на порозі,
Моститься ззаду син-Пріап,
В світлиці на іконі — цап,
Сім’я вечеря на підлозі —
Парує смажений кацап.
З АТО ідуть американці,
Співають «бейбі, донт ю край…»
Лунає спів за небокрай,
Ти ж uber alles, моя мамцю —
Жидофашистський рідний край…
* * *
читати тебе як книгу
заламувати сторінки
підкреслювати абзаци
закреслювати рядки
знову тебе брати
то грубо то ніжно до рук
шукати в тобі правду
здавати тебе в друк
розгортати тебе вдихати
підпалити тебе здуру
розібрати тебе на цитати
розірвати твою палітуру
перечитувати щоразу
на свято і перед боєм
повторювати твою назву
і засинати з тобою
алкопиріжки
сьогодні я вже остаточно
сказав собі в послєдній раз
тепер вже точно пить не буду
хіба шо тільки іногда
уже збирались розходиться
і тут один із нас сказав
а я в бактерії ще нє бил
хочу картіни посмотрєть
а ми культурно посідєлі
хтось даже пушкіна читав
як крикне няня гдє же кружка
ну ето в прінципє і всьо
когда я п’ян а п’ян всігда я
нічто мєня нє устрашит
на ранок правда дуже страшно
зато під вечір снова нєт
* * *
Бийтесь об стіну, діти,
Наче барани, лобами!
Привид крокує по світу —
Привид Барака Обами!
Всіх ворогів переможе!
Виставить покидьків раком!
Хтось ще не вірить, може?!
Хто там на нас із Бараком???!!!!
Руки твої не крали,
Серце твоє гаряче,
Ну ж, покажи їм, хто правий!
Дай їм просратись, Бараче!!!
Я не курив твої квіти,
Не харчувався грибами…
Привид крокує по світу.
Привид Барака Обами!!!
* * *
Коли я засинаю,
Я чую голоси!
Коли у сні літаю,
Я чую голоси —
Співають херувими
Небесної краси —
І ввечері, і зранку
Я чую голоси!
Я обраний!
Я обраний —
Я чую голоси!
Здійсню я свою Місію —
Я чую голоси!
Здригаються простори,
І гори, і ліси —
Я обраний!
Я обраний —
Я чую голоси!
Здійсню я свою Місію!
О так!
Прийшли часи!
Я обраний!
Я обраний!
Я чую голоси:
«Убєй, убєй сосєдку,
І мір освободі!
Она ісчадьє ада!
Сосєдку побєді!..
Она твой мозг воруєт
І прячєт в бігуді!
Убєй, убєй сосєдку!
Нє бойся і іді!!!...»
* * *
уяви що вони переможуть
хоча б тому що їх більше
хоча б тому що вони
не гають часу на сумніви
уяви що вони після цього
розкажуть своїм дітям
розкажуть своїм дітям
бо твоїх дітей вже не буде
ім’я твого брата стане ім’ям неправди
в їхніх нових бібліях і заповітах
і їхні антропологи
скажуть онукам онуків
тих
хто тебе переміг
так цей підвид мав свої переваги
але був витіснений в процесі еволюції
оскільки обрав невірну стратегію виживання
МАЙДАНІВСЬКЕ
От накуя було таке робити?
Прийшов з Майдану, ліг, заснуть не можу,
Сходив у душ, поїв, відкрив фейсбука,
Та те, та се — короче, дві години.
Ну все, вже точно, сцуко, не заснути:
Попутав дідько написати комент,
Тепер якийсь гандон сидить і строчить
У відповідь прокльони і погрози,
А ти собі вовтузишся у ліжку,
І в сни полинеш тілько на світанку,
Проспиш роботу, день піде на смарку,
І знов з температурой — на Майдані.
Тож не ходи з Майдану без причини,
А спати і в наметі ніхуйово!
* * *
Одного разу
До тебе в квартиру
Вломляться два чорношкірі хлопи.
М’язи їх будуть
Грати під майками,
Очі світитися пристрастю будуть.
І ось коли тебе,
Скрученого і роздягненого,
Поставлять в невигідну для тебе позицію,
Щоб увійти одночасно
Своїми півметрами на двох,
Ти без надії в голосі,
Але заволаєш:
«В чому справа, панове!!!???..»
І той, що в фуражці і ланцем в три пальці,
Лагідно відповість:
«A Windows на комп собі ставив?
А там, де «з умовами згоден», підтвердив?
А ти ці умови уважно читав?..»
* * *
Серце моє — перекотиполе,
Котиться світ за очі
Степами-ярами,
Горами-полями-луками —
Не хоче в грудях тупцюватися,
Забуло вже, звідки родом.
Біда мені з тобою,
Горе лукове.
Було діло,
Розтрощив ребра —
Біжи собі, серденько, на волю,
Не слухай мене, дурнуватого —
Думав, легше буде,
Як поскидати броню…
Відтоді серце моє
Катається по білому світу,
І колеться,
Колеться
Об стерню…
* * *
ЇЇ нема. Вона давно померла.
І прах її — давно уже не прах,
А сяйво луків у ранкових перлах
І смог в русифікованих містах.
Вона цей дощ травневий серед ночі.
Вона струмками в’ється, наче вуж.
І очі вже її не те, щоб очі,
А відблиск вікон в люстерках калюж.
Вона тепер бузок в пивній пляшчині.
І тютюновий дим в холодній кухні.
І явний зміст в прихованій причині.
І повний місяць. І порожні кухлі.
Вона померла. Тільки пил похмурий
Над тим небесним шляхом дотепер.
Чого ж чекаєш ти на неї, дурень?!
Невже тому, що сам давно помер?
* * *
Я ніколи таку не їбав,
Ані в снах, ні в дібровах зелених,
Ні в життєвих моментах окремих
Я ніколи таку не їбав.
Не їбав я такої, як ти,
Щоб отут і отут — все, як треба,
Ані в ліжку, ані просто неба
Не їбав я такої, як ти.
Я таку не їбав взагалі,
Хоч, здавалося б,
Що тут такого?!
Ну, «таку» —
Це ж не те, щоб «нікого»...
Я таку не їбав взагалі.
Королева тілесних забав!
Твої очі!..
Ці стегна!..
Ці груди!..
Я ніколи таку не їбав.
Не їбав, і їбати не буду!!!
* * *
Лежав кацап в степу донецькім —
Собою землю удобряв.
Кацап лежав, як непотребство.
Як куль з гамном, кацап лежав.
На небесах співала птичка,
Земля оголювала кряж.
Кацап лежав неестетично.
Лежав і портив весь пейзаж.
Над ним валькір’ї не шугали,
І чорний ворон не кружляв —
Йому, скоріш, було погано.
Лежав кацап. Кацап лежав.
На запаскуджену бородку
Летіли мухи звідусіль…
Казали, пив кацап не водку,
А, наче, пив якийсь кисіль!
І, кажуть, той кисіль поганий
Їм пить наказує сатрап:
Доки не випив — росіянин,
А випив — дивишся: кацап!
Вставай, кацап! Марфуша плаче!
Тебе ж, як Свята, вдома ждуть:
На вулиці ремонт назначєн —
Нові парєбріки кладуть!
Вставай, кацапе! Ні, не чує…
І сам не зна, чого прийшов.
Лежить кацап і чеше пузо.
Лежить кацап — і хоч би шо!
В галактиці зірок заграва
В польоті розганяла шал!..
Річки текли. Земля кружляла.
Епоха йшла. Кацап лежав.
* * *
Говорят, что я скоро стану
Знаменитый русский поэт.
С. Есенин
Ходять різні чутки про мене…
В генделях і на шпальтах газет
Кажуть, нібито скоро я стану
Видатний український поет.
Та, буває, себе почитаєш
І заплачеш собі сам-один:
Чи невже ж я отак і залишусь —
Невідомий високий блондин?!
Але втім, хтось припреться з баклажкою,
І подумаєш: «Такі нєт!
Люди знають, кого називають —
Видатний
Український
Поет!»
* * *
Коли б я був пророком божим,
А то і зовсім Божим Сином,
То я б вам ніс своє учення
Через інет під хитрим ніком —
І хуй мене б ви розіп’яли!
* * *
Якби мене оце спитали,
Який би фільм я взяв у космос
«Днєвной дозор» — без варіантів.
Бо хоч там темні і сильніші,
Зате Москву розносить нахуй.
* * *
Як ти підеш на війну?
У тебе ж борги і кредити!
У тебе дружина і діти!
Як ти підеш на війну?
Як ти попреш у бій?
У тебе ж задишка і нирки!
У тебе живіт і печінка!
Як ти попреш у бій?
Як ти будеш вбивати?
Ти ж врізать не вмієш в рожу!
Ти муху вбити не можеш!
Як ти будеш вбивати?
Як ти будеш вмирати?
Ти ж силою духа кволий!
Ти в бога не вірив ніколи!
Як ти будеш вмирати?
Так я піду на війну,
Бо є в світі інші кредити,
Бо в мене жінка і діти.
Так я піду на війну.
Так я попру у бій,
Бо м’язи пора розім’яти,
Бо треба живіт зігнати.
Так я попру у бій.
Так я буду вбивати,
Бо бачив я їхні рожі,
Це муху я вбити не можу.
Так я буду вбивати.
А вмирати я не збираюся,
Бо в мене борги і кредити,
Бо в мене дружина і діти,
Бо в мене задишка і нирки,
Бо в мене живіт і печінка,
Бо врізать не вмію в рожу,
Бо муху вбити не можу,
А бог — то моя Україна,
Тож бережи мене, Боже!..
* * *
І ненародженим,
І мертвим,
І живим
Залишу я пораду, наче спадок:
Кладіть бруківку в декілька шарів —
Воно надійніше.
Та і про всяк випадок…
А станеться гулянка,
Чи пікнік,
Чи ранок із бажанням похмелиться:
Скляні пляшки не кидайте в смітник,
Залиште трохи —
Раптом знадобиться…
А маєте авто чи чоперок,
І в гаражі півметри вільних місця:
Старі покришки киньте у куток,
Нехай лежать —
Вони ж не просять їсти.
І взагалі, дорослий чоловік
В хазяйстві має будівельну каску,
Листок заліза, биту, дробовик,
Кувалду, респіратор, вогнегасник!..
І доки півник ще не здох двоглавий,
Допоки друзі і часи мінливі,
Тримайте в гардеробі балаклаву.
Бо на віку, бач, як на довгій ниві…
Автор про себе:
Полежака Артем Якович (нар.24.09.1975 м. Харків). Великий гуманіст і просвітник нашої епохи, який все своє життя вирішив присвятити тому, аби пити горілку і ходити до дівчат. Відомий насамперед своїми сатиричними творами, хоча сам себе вважає ліриком. Свого часу не без успіху заявив про себе як поет-слемер. Автор книжечки-розмальовочки для дорослих «Мої нездійснені мрії» (вид. «Гелікоптер»)
В 2011р. спільно з гуртом «Барабас» створив музичний проект «Весна. Любов. Полежака.» Лауреат Міжнародної літературної премії ім. Олеся Ульяненка за порно-поему «Jenna».
За свої вірші вписаний у розстрільні списки проросійських сепаратистів. На сайті tribunal-today. ru зокрема охарактеризований таким чином: «Поддерживает АТО; поэт, выступает перед карателями, фашистских взглядов…»
Нещодавно світ побачила його перша збірка «Стіхи о жизні» (видавництво «ЛЮТА СПРАВА»)