Тарас Федюк (Київ)
* * *
життя тарабанить як банка консервна
котові прив’язана до хвоста
і зірка у небі як зірка фанерна
над пам’ятником а не та
автобус такий фіолетовий наче
у січні чи лютому ніч
снігами чорт з нами чи їде чи скаче
чи просто стікає з облич
життя тарабанить нас кілька слухняних
без смислу без музики без
усіх хто не згодився їхати п’яних
під тином посеред небес
намацуєм брайля у вуха торочимо біблію пізно вчимо
чи білим і чорним як крильми сорочими
б’ємося в темне тамо
ах що за історія дивна історія мов на снігу виноград
це ґлорія (рештки! недобитки!)
глорія
грає прощальний парад
з калік із побитих життям наче віспою лиць і облізлих пальто
життя тарабанить і зірка невиспана
в темному небі як хто?
* * *
літала відьма на мітлі
яскравої краси
і за плечима мислі злі
були як дві коси
комети наче катери —
по чорноті сумній
і черевички катери-
ни другої на ній
куди летіла знають лиш
комети і мітла
і над землею мертва тиш
жила собі була
червона свитка
чари вру-
н і папороті цвіт
летіла…
ні я весь не вмру
і через сотні літ
на це прозоро натяка
моя стара кума —
могила гоголя
де ка-
жуть
голови нема
* * *
…голос
як цвіте терен
як води повен човен
якщо я був винен
вчора або позавчора
скажи мені в чому
а можеш і не говорити
більше не буде у нас нічого
крім двох сигарет останніх
і реготу птаха нічного
крім цього нічого яке підштовхне мене в спину
в хвилину коли я піду
і не буде коли мені спину
ти вслід мені сонно скажеш:
дивись не забудь нічого
(крім двох сигарет останніх
і реготу птаха нічного)
дивись не забудь
забуду
дивись я тебе забуваю
ти уві сні перекочуєшся
на моє місце скраю
святе моє місце скраю довго порожнім не буде
от хто тебе візьме заміж —
той хай тебе й не забуде
* * *
мрія була дожити хоча би до егаліте
про фратерніте промовчу —
не та у мене патря
вмирає моє покоління надії і аліготе
і свічка в холодних пальцях
світить але не гріє
коли всі ми йшли крізь темінь
а всі ми крізь темінь йшли
ще трохи — нам всім здавалось —
ось-ось хтось один а далі…
та замкнені стіни і двері і вікна замкнні були
коли всі ми йшли по колу периметру і по спіралі
історія нас не вчила а птиці кричали курли
і тінь заґратованих вікон ставала клітинами тіла
нам треба було би вмирати
за те щоб дожити могли
а ми не хотіли вмирати —
ми дуже дожити хотіли
до жайвора в синьому небі
де мак на землі цвіте
до рідного слова
хоча би
лише до нього одного
про фратерніте промовчу
хоча би до егаліте
хоча би до чого-небудь
чи хоч би чортзна до чого…
* * *
прокинемось вранці
почухаєм рєпу
поснідаєм чаєм
вам
тим що в канонах — колонах — канцонах —
де вже зрозуміти! —
як маска посмертна —
відбиток кобіти серед простирадла
мого
і співають когути
співають когути
співають когути
і сонце яке
з мамалиг — в небеса
і містечко ананьїв
і досвід який
заперечує все
що утверджує все ще
і ми повернулись
ми чухаєм рєпу
і снідаєм чаєм
ми тут народилися
ми — себто я —
тут не будемо жити
старий неформал
або грішник —
кому як зручніше —
від мене не діждешся
ваших надутих
індиком поезій
ми тут повернулись
ніяк і навіщо
але повернулись
відбиток кобіти
як маска посмертна
серед простирадла —
ми знов за своє
а будильник наш знову за свє:
пора чупакабра стара
прокидатись молитись голитись
збирати валізу нічо не забути…
не вкинути зайве:
ну от хоча б цю
біля люстра
забуту помаду
* * *
дощ стікає із губи
мерзнуть мокрі голуби
ти люби мене кохана
а не хочеш — не люби
повен осені трамвай
між собачих жовтих зграй
плаче хилиться скрегоче —
хоч додому забирай
комір піднято пальто
межи яток «спортлото»
походжу осокорками
як ніколи і ніхто
пожалію бідолах
почитаю слово «нах»…
і до речі все ж кохана
ти люби.
це непогано.
* * *
радуйся радуйся радуйся
ти її вбив
цю невситиму жагу до життя і до женщин
і до задрипанки-слави й отецьких гробів
та і до золота інків увага attention
радуйся байдуже радуйся байдуже все
сніг механічний заведений ключиком срібним
радуйся зараз ще не але ним занесе
ним механічним заведеним і непотрібним
радуйся вивчив напам’ять молитви слова
але подав їх віддав і забув голодранцям
вікна старі мироточать і мирро сплива
на підвіконня сосною постелене вранці
радуйся ти написав покришив олівець
просто на сніг — що кружляв —
горобцям і синицям
радуйся радуйся радуйся — все нанівець…
…радуйся що не з тобою це все повториться…